ЦеНеБлог

Ефект гербарію

Вам знайоме це відчуття? Листя, що втратило свій природній вигляд, але все ще зберігає ознаки кольору і форми, засушене вченим-ботаніком для колекції. Колекції, потрібної лише поціновувачам колекцій — таким же ботанікам чи просто любителям гербаріїв. Або колекція метеликів — мертвих, красивих, неприродньо розпластаних на дошці зі шпильками. Або... Прикладів безліч — старі книжки, колекції марок, алфавіти з omniglot.com, якийсь закинутий некомерційний софтверний проект, щось інше, щось іще — старе, дбайливо зібране, цікаве, непотрібне. Мертве.

Інколи мені хочеться повернутись на кілька років у минуле. Зайти на сторінки, що становили для мене тоді якусь цінність. Це не динамічні соціалки, що зараз окуповують увесь інтернет-простір — скоріш, навпаки: любительські сторінки на narod.ru, бібліотеки книг, зроблені якимись диваками, форуми, де збирались досить цікаві невеликі компанії... Я рідко заходжу туди: навіть якщо домен ще не перетворився на дебільну парковку, хостинг продовжує обслуговувати сайт, тематика сайту не змінилась, сторінки форуму не зафлудили потоки нових відвідувачів — я побачу лише те, що було раніше. Старі книжки з істинами, що давно перестали бути істинами. Старий, дорогий серцю — мотлох.

Взагалі, на світі є дуже мало справді потрібних речей. Мене гнітить відчуття, що все, що мене оточує, є таким же гербарієм — просто на більш ранній стадії, коли ще зберігається ілюзія життя, розвитку, буяння. Web 2.0 — ілюзорне буяння. Такий собі глобальний чат, створений для спілкування різними способами, але без можливості зберегти все навіки. Не слід забувати, що всі ваші контакти, писанина в ЖЖ, файли на файлообмінниках — загалом, усе, до чого ви маєте стосунок, одного дня може перетворитися в пил. Разом з електронною адресою на збанкрутілому порталі (або її просто зітруть через невідвідуваність). Разом з номером аськи, коли всі перестануть користуватись аськами й квіпами.

Другий веб — не гербарій, а, скоріш, його протилежність. Якщо забрати з нього все, що було в першому вебі — тексти, колекції зображень, псевдопрофесійні дизайнерські навороти і т.п. — ми отримаємо RSS-стрічку, в якій усім твоїм контактам і групам періодично надсилається повідомлення: «Привіт. Я ще живу» — звичайно, поки ти справді подаєш ознаки життя. Все інше — твій блог, на який ти вже вкотре забив, твій альбом з фотографіями, будь-який результат твоїх дій — це або майбутній гербарій, або те, що стане пилом і піде в небуття.

Колись мережа намагалась бути великою енциклопедією всього, наповненою перехрестними посиланнями. Тепер вона хоче бути життям — коротким, динамічним, беззмістовним. Ми танцюємо на пожовклих гербаріях, кидаючи в повітря вирвані сторінки зі словників, жонглюючи блискучими дисками фільмів, під музику, яку ми зітремо, коли вона нам набридне. У нас під ногами — наші фотографії, що перестають бути схожими на нас. Ми зустрічаємось в реалі — щоб просто переконатись, що ми живі, а пиво це так, атрибут зустрічі... Ми живемо. Після нас залишаться лише сайти-гробниці, що ніколи не оновлюються.
_{Копрофіли зроблять наші слова своїм лозунгом.
Над нашими тілами познущаються у фотошопі.
... ... .. ... . ............. . ....
... ...... .}