ЦеНеБлог

Самоізоляція — запорука прогресу?

« Ukrainian by Python 2.0 | | Принцип невода »

29 вересня 2010

Самоізоляція — запорука прогресу?

Один сучасний викладач якось сказав своїм студетам: «Той, хто бажає, щоб українці не знали російської мови — ворог України». Його позицію можна зрозуміти, адже загальнодоступність цієї іноземної мови відкриває нам двері до безмежних потоків інформації — навіщо українцям обмежувати себе в цьому? Але будь-яка істина перевіряється сумнівом — тож давайте перевіримо.

Перш за все, ми стаємо споживачами іноземного інформаційного продукту. Так, це добре — ми розширюємо свої знання. Але так, це погано: ми не маємо об'єктивних причин, щоб створювати свій інформаційний продукт, свої знання, свою науку. Навіщо робити наукові відкриття, якщо ми все одно дізнáємось про них з іноземних джерел? Адже саме так і є. Не намагаючись відкрити істину самостійно, ми не втрачаємо нічого, окрім здатності бути першими хоч у чомусь.

Знання іноземних мов відкриває нам шлях до закордонних подорожей, освіти, вигідної роботи. Але стривайте, хто вам сказав, що у вас будуть гроші на нескінченні подорожі? І чи буде ваша закордонна праця такою, як мрієте — можливо, ви будете простим будівельником чи ще якимось наймитом, а мова вам знадобиться, лише щоб не заблукати в чужій країні? А те, що наш спеціаліст із легкістю може освоїтися за кордоном — добре для ще когось, крім нього самого? Держава потратила гроші з бюджету, навчила студента, а він — уже поїхав піднімати чужу економіку. І, ймовірно, там він і залишиться: що він забув у нашому гадючнику, де технології ніхто не розвиває? Відсутність мовного бар'єру лише сприятиме цьому.

На це мені можуть заперечити: відсутність перешкод діє в обох напрямках, і іноземний спеціаліст так само може приїхати до нас і приносити нам користь. Так, може. Якщо захоче. Та чи захоче він їхати на чужину, де треба все створювати з нуля, незрозуміло-звідки брати на все це гроші і, зрештою, не досягти нічого надзвичайного в світовому масштабі? Роззуйте очі: ми — далеко не передова за рівнем технологій держава, щоб до нас з усіх-усюд линули спеціалісти. Але треба бути дурнями, щоб не прагнути стати нею. Чи не простіше забезпечити себе влáсними кваліфікованими кадрами?

Виникає логічне питання: хто ж навчить тих наших фахівців? Звісно, підготовані в нас кадри вмітимуть працювати з обладнанням, що залишилось нам ще від СРСР. І виробляти неконкурентоздатну продукцію. Технологія ж розвивається, і шанс хоч одним оком побачити те, що там, за обрієм наукових знань, мають лише ті, хто побував за кордоном. Так, звичайно! Тільки от що їх змусить повернутися звідти?

Окрім бажання заробити побільше та й загалом реалізуватися професійно, людині властива туга за Батьківщиною. Покинути все, повернутись у місто свого дитинства... Але як? Всі ми — живі люди, і наш фахівець — так само. Інтегрувавшись у чужий соціум, він може завести сім'ю, дітей — а їх теж треба годувати, вчити і т.д. Тому про те, щоб залишити роботу й повернутися до дому, не може бути й мови — для реалізації ностальгічних бажань лишається, в кращому разі, відпустка.

Висновок: щоб наш спец повернувся, потрібно, щоб чужа країна його відторгла. Жорстоко, але дієво. Нехай його український акцент викликає насмішки. Нехай його вважають тупуватим через мовні помилки. Нехай іноземна по/міліція регулярно перевіряє його документи без будь-якого приводу — просто через те, що не схожий на місцевого. Хай навіть його поб'ють місцеві скінхеди — це лише наблизить нас до мети: фахівець, увібравши в себе трохи унікального професійного досвіду, повертається до дому і вносить свою лепту в розвиток вітчизняної науки/техніки.

Іноземну мову треба знати, звісно. Але, як ми бачимо на цьому прикладі, державі вигідно, коли в більшості громадян цих знань недостатньо для повноцінного життя в чужому світі. Як гадаєте, чому «азіатські тигри» так швидко прогресують, а ще якусь сотню років тому для Європи вони були мало не дикунами? При всьому своєму бажанні, вони не можуть стати пасивними споживачами чужих досягнень. Їхні фахівці не завжди можуть влитись у чужий соціум: правильну форму очей важче виробити, ніж правильну вимову (та й навіть мовний бар'єр у них не маленький). Ми сміємося з китайців, що ледве можуть зібрати пару російських слів до купи — а тим часом їхні студенти, що навчались у нас, повертаються на свою батьківщину й наближають її до рівня супердержави...

Отже, істина виявилась крихкою?..

(Продовження — тут)

Автор: Python. Опубліковано 29 вересня 2010 14:53
Змінено 25 квітня 2011 12:45
Категорії: Мова, Соціум, Філософія