ЦеНеБлог

Принцип невода

« Самоізоляція — запорука прогресу? | | Вікіпедія як інструмент самонавчання »

13 жовтня 2010

Принцип невода

З попереднього повідомлення можна було зробити висновок, що самоізоляція — панацея від усіх бід. Ні — панацеї не існує. Кожна хвороба має свої ліки, і вживання їх без рецепту робить із них отруту.

Уявімо, що Америка закрила свої кордони для навколишнього світу. Чи змогла б вона вибудувати себе такою, як зараз? Звісно ж, ні. З самого початку свого існування Сполучені Штати відчували дефіцит людських ресурсів. Місцеве корінне населення цим ресурсом не було: індіанці жили своїм життям і не мали особливого бажання інтегруватись у соціум європейських колонізаторів, а ті, в свою чергу, не приймали й їх. Дружба між новоприбулими американцями та індіанцями здебільшого обмежувалась торгівлею, чомусь завжди вигіднішою для блідолицих. Частіше ж їх взаємини були більш схожими на війну, в якій технологічно більш продвинуті блідолиці здебільшого перемагали. Щоб забезпечити ці перемоги, молодій державі потрібна була не лише зброя, а й руки, що її тримали, селяни й робітники, що нагодували б і забезпечили всим необхідним солдатів, та й саму зброю треба було або закуповувати (а отже, й продавати товар, щоб мати гроші), або виробляти — все це потребувало людей, людей, людей... Сполучені Штати Америки були відкриті для мігрантів з Європи. Втім, цього виявилось недостатньо для стрімкого зростання американського господарства, тому стали ввозити рабів з Африки. Навіть у війні між Півднем і Північчю можна розгледіти мотив конкуренції за людські ресурси: знищення рабовласництва в південних штатах вивільнило так потрібну північним дешеву робочу силу. США продовжують «імпортувати» людей і в наш час, зосереджуючи особливу увагу на кваліфікованих спеціалістах (мабуть, усі чули про «зелену карту»).

Разм з тим, Америка з самого початку була відгороджена океаном від решти цивілізації. Повернутися з Америки було не так вже й легко, тому їхали туди здебільшого для того, щоб там і залишитись. І хоча кораблі курсували океаном як до, так і від Америки, потік пасажирів одного з цих напрямків був більшим.

Сильна держава має бути схожою на невід, у який легко потрапити і з якого важко вийти. Людський ресурс завжди був одним із найцінніших у світі. Навіть у наш час, коли машини значно збільшили ефективність людської праці, вони все ще лишаються ручним знаряддям чи тягловою силою, але не розумними слугами людини. Виробництво все ще залежить від людей на робочих місцях. Однак,часи, коли цей ресурс можна було втримати силою, давно минули.

Погано бути прохідним двором — країною-транзитером людей. Міграція повинна бути односторонньою. Мігранти першого покоління завжди є групою ризику: не прив'язані до землі, вони в будь-який момент можуть рушити туди, де буде краще, і чужа країна ніколи не замінить їм рідного дому. Якщо ж мова йде про людей, що не мають наміру лишатися тут, вони взагалі не стають виробниками товарів та послуг — лише випадковими гостями, з яких ми можемо лише зняти мито за прохід; їхнє середовище сприяє формуванню кримінальних угрупувань, що займаються контрабандою, торгівлею людьми, рекетом. Не треба думати, що на їх місці наші мігранти виглядали б краще: зазвичай люди тримають у чистоті лише власний дім. А тому слід зробити так, щоб іноземці почувалися тут як у себе вдома — вірніше, щоб перестали бути іноземцями.

З моєї точки зору, «білі орійці», що тільки й мріють про те, як урятувати «расу» від «нашестя», приносять нації більше шкоди, ніж користі. Протидіючи інтеграції іноземців у наше суспільство, вони спонукають їх до виділення в ізольовані групи, захищені від зовнішнього втручання. Рух скінхедів виник у середовищі британської молоді нижчих прошарків суспільства, яка бачила в пакистанських мігрантах своїх безпосередніх конкурентів на ринку праці. Власне, саме так і має бути, якщо іміграція посилиться: імігранти стануть конкурентами місцевим працівникам. Зате роботодавець зможе собі дозволити знизити зарплати працівникам, не боячись, що від нього всі потікають: на місце звільненого незабаром з'явиться новий кандидат, готовий працювати за ще меншу платню. Ви ніколи не помічали, що з кожним підйомом «соціальних благ» — пенсій, стипендій, зарплат учителям — незабаром злітають і ціни на все найважливіше? Гроші знецінюються, коли їх стає більше, ніж товару. Збільшення ж кількості працівників призвело б до зворотнього процесу: зі здешевленням робочої сили зменшиться собівартість продуктів місцевого виробництва. Зниження зарплат і вартості виробництва товару призвело б не лише до падіння цін, а й до підвищення конкурентоздатності наших товарів на міжнародному ринку. Загальна дешевизна робочої сили сприяла б появі нових робочих місць...

Проблема України — в неефективному використанні людських ресурсів. Безробітні, що живуть за рахунок своїх родичів, пенсіонери, що рано виходять на пенсію — їм простіше жити так, ніж тяжко працювати за копійки (хоча дефіцит робочої сили в деяких галузях також присутній). Іноземець же, не маючи на кого спертись, змушений мати хоч якусь роботу, щоб вижити. Якщо людина здолала довгий шлях і всі бюрократичні перепони, то, мабуть, не для того, щоб знову бідувати. Не випадково відсоток безробітних серед мігрантів менший, ніж серед місцевих.

Втім, є одне маленьке «але». Ми пам'ятаємо події у Франції, де масові дії некорінних французів поставили під загрозу безпеку всієї країни, що, зрештою, призвело до посилення правих політичних сил, які стали обмежувати міграцію. Всьому цьому можна було запобігти, якби французькі араби не стали єдиною організованою силою. А тому вкрай небажано, щоб мігранти концентрувалися в одному місці у великій кількості. Так, це природньо, коли родичі й земляки допомагають один одному, намагаються селитися поряд, жити на вулицях, де чути рідну мову. Але держава заради власної безпеки повинна розпорошити їх по всій країні. Звичайно ж, не силою. Непоганий варіант — надавати новим громадянам житло в оренду з викупом у найрізноманітніших куточках країни, ніколи не селячи дві мігрантські сім'ї поруч, роблячи акцент на невеликих містечках, де в іноземця є більше шансів стати українцем, та й житло не таке дороге, як у столиці.

«Що, цим приблудам іще й хатинки дарувати?! Ніде в світі нема такого!» Саме так — а в нас буде. І не дарувати: дароване житло легко продається, орендоване — легко змінюється іншим орендованим, а тут ні се, ні те — ніби й своє, а й продати не можна, доки не викупиш. Коли ми вже відкрили двері гостям, то й мусимо зустріти їх гостинно, щиро, по-українському. А заодно запобігти утворенню їхніх мікросоціумів та внутрішніх ієрархій — хай краще прибульці зіпруться на нас, а не потраплять у залежність від тих, хто прибув трохи раніше за них. Ні, я не маю нічого проти розмаїття культур, але це та ще морока: навряд чи ми зможемо сприймати адекватно каменування блудниць, різноманітні ритуальні калічення, публічні жертвопринесення тварин і т.п., це стане приводом для конфліктів, та й іншокультурні анклави в містах приваблюють увагу ксенофобів і є зручною ціллю для можливих погромів.

І найголовніше: громадянин, що порвав усі зв'язки з закордонною батьківщиною, засвоїв місцеву мову та звичаї, інтегрувався в суспільство, з великою ймовірністю тут і залишиться, а не повернеться назад. «Принципом невода» не слід нехтувати й тут: Україна мусить стати Америкою, до якої всі їдуть, а не Клондайком, з якого повертаються, нагрібши вдосталь золотого піску. Власне, мова — далеко не найефективніший механізм для запобіганню еміграції, але в умовах України це виглядає реальніше, ніж географічне положення (континентальна рівнина з виходом до моря, зручна для подорожей), релігія (одне з православ'їв? атеїзм? якесь сектантство?) чи добробут (навіть якщо він є, ми його не бачимо). Неефективність мовної ізоляції полягає в тому, що для цього недостатньо знати мову своєї держави — потрібно ще й не могти користуватися чужою, що виправляється досить легко. Насьогодні ми перебуваємо в стані, коли знання української мови ще не є необхідною умовою для повноцінного життя навіть тут. Однак, мова ніколи не викликала таких конфліктів, як релігія, і зробити українську мову загальнодоступним засобом спілкування відносно легко. Це бар'єр, що легко зводиться й легко руйнується, хоча й потребує часу для свого зведення.

Мова не є серйозною першкодою для людини, що їде на заробітки за кордон. А тому державі заради власного блага слід подбати про додаткові стимули для людей лишатися тут: невисокі податки, дешеві комунальні послуги й житло, зведені до мінімуму бюрократичні процедури для організації приватного бізнесу, загальнодоступні соціальні гарантії (якісна безкоштовна освіта, медицина). Особливо важливим є збереження загальнодоступної освіти: некваліфіковані працівники без знань — малоефективний різновид людських ресурсів. Все це потребує коштів — а отже, держава мусить економити на всьому, без чого можна обійтися. Армія держслужбовців, зайнятих тим, щоб перебирати папірці — баласт. Шкільні псевдопредмети на зразок валеології — баласт. Навіть історія — менш важливий предмет, ніж іноземні мови чи природничі науки, а тому її години можна частково скоротити, заповнивши шкільну програму більшим об'ємом фізики, хімії, біології, математики, мов. Бажано охопити якомога ширший спектр іноземних мов, не обмежуючись російською й англійською — нехай у частині шкіл це буде польська й німецька чи болгарська й французька, не слід залишати без уваги й більш екзотичні мови. Мови — ключ до знань народів, у яких нам є чому повчитись. Українська мова також повинна викладатись на достатньо високому рівні. Особливої уваги потребують ті, для кого вона не є рідною — курси української мови для дітей і дорослих мають бути загальнодоступними. Якщо ми плануємо цілеспрямовано стимулювати міграцію в Україну, то подібні курси чи навіть школи й інститути, фінансовані з нашого бюджету, слід відкривати й за кордоном, щоб той, хто вирішив стати українським громадянином, був наперед підготованим до життя тут.

Звичайно, запропонований мною шлях — не єдиний з усіх можливих, пов'язаний з великою кількістю труднощів. Чи можлива в принципі неводоподібна модель у наших умовах? На деякі питання важко дати відповідь. Але хіба хтось казав, що буде легко?

Автор: Python. Опубліковано 13 жовтня 2010 5:56
Змінено 25 квітня 2011 12:45
Категорії: Соціум, Філософія