ЦеНеБлог

Роздягайтесь, на вас дивляться

« Феномен українського патріотизму | | Картопляні кодери — нова модель виживання »

24 квітня 2011

Роздягайтесь, на вас дивляться

Останнім часом нам уперто нав'язується одна думка: мовляв, анонімний інтернет нині не в моді, це все застарілі технології, фейсбук не анонімний, тому він кращий за все на світі, і т. ін. Різноманітні вебдванульні сервіси пропонують нам розмістити в мережі свої географічні координати, справжні імена та прізвища, інформацію про місце роботи, своїх найближчих родичів та про те, з ким ви спите і що сьогодні їсте. Круто? Можливо. Для повного щастя не вистачає лише функції, щоб розмістити власні відбитки пальців у профілі (хоча, гадаю, скоро з'явиться і така можливість); втім, і справжньої фотки в ролі аватарки інколи теж цілком досить для ідентифікації особи.

Ні, я не проти того, щоб люди мали можливість розповісти про себе все. І не проти того, що дехто користується в мережі своїм справжнім ім'ям — це право кожного. Але можливість приховати свою особистість — так само право кожного. Вимога говорити про себе правду і тільки правду — порушення ваших прав. Ви не на суді, і ніхто не має права вимагати від вас паспортних даних. Маркетинговий успіх соціальних мереж — іще не привід збагачувати їхні бази даних своїми біографіями.

Звичайно, мені можуть заперечити: знайомлячись із людиною в мережі, завжди хочеться знати правду про неї. Це ще більш важливо, якщо ви збираєтесь зустрітися з цією людиною в реалі чи налагодити ділові відносини. Але, скажіть чесно, ви справді збираєтесь заводити особисте знайомство з усіма людьми, яких бачите в мережі? І ви справді вірите, що інформація у профілі людини на якійсь соціалці обов'язково правдива? Зізнаюсь, я зареєстрований на вконтакті під вигаданим ім'ям — мій акаунт продовжує існувати, хоч це й проти правил, і його ніхто не збирається знищувати. Ні, я не використовую його для якихось злочинних дій — просто не хочу світити своє ім'я без необхідності. Зрештою, мені нема чого розповісти про себе. Вконтакт мені цікавий лише як місце, де є профілі кількох моїх знайомих, і, звичайно, як файлосховище.

Анонімним користувачам дорікають за їх безконтрольність, і не безпідставно. Знаєте, є така дитяча гра: набираєш телефонний номер невідомої людини і говориш якісь дурниці. Або пишеш на парті, поки в класі нікого нема, про те, яка фігня ця школа і які всі козли. Або... Приблизно так само поводиться більшість анонімних користувачів у мережі. У анонімів нема репутації, якою вони можуть ризикувати — можливо, справа в цьому? Але... Ви впевнені, що неаноніми поводяться краще? Багато з них наївно вірять, що інтернет великий, і ймовірність зустріти когось знайомого там мала — а отже, вони все одно лишаються для себе анонімами. Або ж їх не хвилює репутація, коли всі навколо поводяться так само. Свинство властиве не лише анонімам, а й цілком реальним людям з реальними іменами. Навіть у реальному житті вам доводилось бачити таких, чи не так?

Відсутність анонімності обмежує вас. Скажімо, ви хочете розповісти всьому світу про якусь дуже особисту подію зі свого життя. Або просто поділитися своїми особистими думками (дехто це називає душевним стриптизом). Або ви стали свідком (чи навіть співучасником) злочину... Але ви справді готові про це розповісти, знаючи, що серед натовпу, з яким ви ділитесь сокровенними думками, є ті, хто вас може впізнати (чи навіть помститися)? Справді-справді? Гаразд, вийдіть зі своєї квартири, подзвоніть у двері сусідам і розкажіть їм. Що, ні? Це ж веб 2.0: кожен, хто зазирнув у ваш профіль, може дізнатися про вас не менше, ніж сусід, з яким ви щодня вітаєтесь і який сприймає вас так само пофігістично. Роздягайтесь, не соромтесь :)

Проблема в тому, що чим більше людина розповідає про себе світові, тим їй важче й небезчніше висловлювати свою власну думку чи говорити правду про навколишні події. Все сказане вами може обернутись проти вас. Ось як висловився Ерік Шмідт із Google: «Якщо ви не хочете розповідати людям чогось про себе, подумайте, може цього «чогось» краще взагалі не робити?» Так, ніби Великий Брат стежить за вами, і ви самі є його «очима». Звісно ж, якщо ви справді можете приховати свою особистість, і сказане вами не може викрити вас, то все, що ви розповідаєте про своє життя, стає інформацією про невідому людину. Парадоксально, але анонімність — запорука відкритості.

Парадоксально, але насправді нема ніякої анонімності. При бажанні, всі ваші дії в мережі можна відстежити: IP-адреса, збережена в логах відвіданих вами сайтів, може багато про вас розповісти. Зрештою, навіть псевдонім дозволяє впізнати людину: на різних форумах ви часто перетинаєтесь з одними й тими ж людьми. Абсурдний закон, що забороняє збирати особисту інформацію про людей, вас не рятує: той, хто захоче отримати таку інформацію про вас, матиме її, і ніяка міліція його не викриє. Загроза деанонімізації є навіть для тих, хто відвідує анонімні іміджборди. Що вже казати про тих, хто відмовляється від анонімності. Так, інет великий, але, мандруючи його просторами, ви періодично натикаєтесь на одних і тих же людей. Просто вони йдуть по тій же колії, що й ви. Кількість справді популярних сайтів обмежена — а отже, обмежена й кількість таких шляхів. Віртуальний світ окремо взятого користувача нагадує велике село, де всі всіх знають. Повна анонімність — це право, яке ще треба вибороти...

Автор: Python. Опубліковано 24 квітня 2011 14:13
Категорії: Інтернет