ЦеНеБлог

«Правильні» лапки́

« Картопляні кодери — нова модель виживання | | Latin by Python 2.0 »

27 травня 2011

«Правильні» лапки́

Так у світі повелося, що у кожного, хто вважає себе трохи розумнішим за інших, обов'язково існує своя окрема думка щодо лапóк, тире, апострофа і букви ґ, і тому кожен вважає за необхідне нав'язати цю думку іншим. Я — не виняток ☺

Отже, почнемо від того, що не може бути правильним за визначенням. "Програмістські лапки", присутні у кожній розкладці клавіатури і кожному наборі символів, але відсутні у більшості орфографій. Єдиний випадок, коли їх використання є орфографічно правильним — написання програм (звідси й назва). Комп'ютерна клавіатура еволюціонувала від клавіатури друкарської машинки, а більшість комп'ютерних мов розробляються з розрахунком, що для роботи з ними достатньо стандартної клавіатури. Ще один випадок, коли використання програмістських лапок якось виправдане — текст у застарілому кодуванні, де інші лапки відсутні, або текст, набраний на морально застарілій клавіатурі, якщо неможливо встановити іншу (стандартна українська віндова розкладка, навіть після появи в ній апострофа (нарешті!) і знаку гривні, лишається морально застарілим творінням, що повертає нас в епоху друкарських машинок і без додаткових інструментів непридатне для правильного відтворення пунктуації. Використовуйте Ukrainian Unicode чи Ukrainian by Python — там є все необхідне для відтворення української типографіки).

“Верхні парні лапки”. Правильні з точки зору англійської орфографії, але що вони забули в українській? З моєї точки зору, їх використання в нашій мові — така ж помилка, як «англійська» пунктуація з пропущеними комами чи «англійські» великі букви на початку назв мов і народів. Верхні лапки візуально майже не відрізняються від програмістських, і якщо ви вирішили сяйнути своїм “знанням пунктуації” в такий спосіб, ваших зусиль просто ніхто не помітить. В половині випадків люди взагалі не знають, які з парних верхніх лапок є початковими, а які кінцевими, і ніхто не бачить різниці між “правильними”, ”непарними” чи ”вивернутими“ верхніми лапками.

«Неправильне використання» „правильних лапóк“. Існує думка, що два види лапок розраховані на вкладення їх одні в одні (наприклад, «для передачі „іронії“ всередині цитати»), і навіть Вікіпедія підтверджує цю думку, але чи так це насправді? Є у мене підозра, що практика використання двох видів лапок в одному шрифті є мавпуванням англійського чергування подвійних та одинарних лапок. В жодній із книжок, виданих до початку 90-х, такого явища нема: зовнішні та внутрішні лапки там пишуться ідентично, більше того, якщо двоє початкових чи кінцевих лапок опиняються поруч, одні з них опускаються (те ж саме з дужками (українська мова — не лісп ☺). Натомість, існує досить чітка залежність між шрифтом (прямим чи курсивним) та видом лапок («ялинками» чи „комами“), що логічно: в рукописному тексті існує лише один вид лапок, і курсив, що повторює особливості рукописного почерку, повторює й рукописні лапки. Друкований еквівалент курсивно-рукописних лапок — лише «ялинки»: не може бути два види лапóк у тексті, який є посимвольним відтворенням рукопису, де ніякого чергування звичайних лапóк та «ялинок» нема.

На жаль, у юнікоді нема символів для лапо́к, які б правильно змінювали форму в залежності від курсивності, а тому необхідність слідкувати за їх вибором перекладається на того, хто пише. Як наслідок, будь-яке автоматичне перетворення прямого тексту в курсив вимагає й автоматичної корекції лапóк, чого, звичайно,ніхто не робить.

 На щастя, курсив використовується досить обмежено, а тому наслідки цієї проблеми рідко виявляються на практиці. Як і інше дискусійне питання: якими мають бути кінцеві курсивні лапки — „перевернутими“ чи „прямими” ? Ситуація ускладнюється тим, що різні шрифти по-різному їх перевертають, і те, що мало б виглядати як дві перевернуті коми, інколи замінюється відображеними комами (подібні коливання цілком прийнятні в англійській пунктуації, на яку й орієнтуються розробники шрифтів). І якщо верхні прямі лапки́ ще мають за собою якийсь досвід використання в українській мові, то ,,щось ось таке`` — вже не правильні лапки. Втім, невеликий розмір курсивних лапóк робить цей дефект непомітним.

Отже, яке вирішення згаданих проблем я бачу? Загальна рекомендація — в друкованому тексті без курсиву використовувати лише «ялинки». В курсиві — „курсивні лапки“ (при цьому „верхні прямі кінцеві лапки” є небажаними, але в ряді випадків їх використання більш доцільне). Справнє ж вирішення проблеми потребує створення шрифтів спеціально для української мови. В юнікодівському стандарті нема «правильних східнослов'янських лапок», які правильно змінюють свою форму в залежності від прямого чи курсивного накреслення, але можна зробити простіше: у курсивному варіанті шрифта лапки-ялинки замінити правильними курсивними. Звичайно, такий шрифт буде непридатним для мов, у яких «ялинки» використовуються і в курсиві — так само, як шрифти, зроблені з розрахунком на англійську пунктуацію, можуть бути непридатними для української. Нарешті, ідеальним варіантом було б запровадження східнослов'янських лапок як символів з окремою кодовою позицією. Що для цього необхідно? Лише переконати юнікодівську комісію в необхідності таких змін. Навіть у разі успіху, процес цей довготривалий, а тому слід очікувати, що шрифти з необхідними символами з'являться не ôдразу. Можна, звичайно, й самостійно розмістити правильні лапки в користувацькому діапазоні кодів, але в цьому випадку для роботи з ними доведеться використовувати наш власний саморобний шрифт і власну саморобну клавіатурну розкладку: у будь-якому іншому шрифті наші саморобні лапки перетворяться на квадратики, тому шрифтове вдосконалення вже існуючих символів лапóк, що присутні в юнікоді, здається мені більш доцільним.

Автор: Python. Опубліковано 27 травня 2011 21:00
Змінено 10 вересня 2011 20:23
Категорії: Писемність