ЦеНеБлог

Зустрінеш українізатора — вбий українізатора

« Latin by Python 2.0 | | Короткий звіт про те, де я тинявся останні кілька місяців »

07 вересня 2011

Зустрінеш українізатора — вбий українізатора

Черговий раз наткнувшись на черговий баг дев'ятої Опери, вирішив я спробувати перейти на щось сучасніше. Користувача Опери важко змусити пересісти на інший броузер, тому й вибору у мене особливого не було. Але... я ненавиджу Оперу 10!!! Окрім суто естетичної відрази (маю на увазі бездарно розфарбовані скіни, набридливі велетенські іконки та спецефекти, що не вимикаються, і це не рахуючи тих нових наворотів, яких я успішно позбувся), дратує й мова. Ні, звичайно, круто, коли ти встановлюєш програму, і вона ôдразу звертається до тебе твоєю рідною мовою, але...

Але це точно та мова? Чесно кажучи, не знаю. Ні, формально вона українська. Більше того, переклад зроблено достатньо якісно. Але, як завжди, кожен перекладач софту вважає за обов'язок до своєї бочки меду додати трішечки дьогтю. Мабуть, так смачніше?

Взагалі, для чого потрібна локалізація програм? Якщо йдеться про російську локалізацію, мета ставиться цілком конкретна: зробити софт доступим для тих, хто знає на достатньому рівні лише російську мову. У українських перекладачів мета зовсім інша: треба, щоб український переклад просто був. Бажано, щоб ніхто не міг поставити під сумнів його українськість, тому типовий український перекладач уникає русизмів та англіцизмів (навть якщо їх усі розуміють, і взяти запозичення було б доцільніше, ніж винаходити черговий ногокрут). Зрозумілість же перекладу, його правильність, вивіреність кожного слова ставиться десь так на передостаннє місце. Що логічно: тих, хто володіє ВИКЛЮЧНО українською мовою, в нашій реальності не так вже й багато. У тих, хто хоче розуміти, завжди є можливість замінити український інтерфейс на російський чи англійський. Власне, так і роблю здебільшого — просто не витримую тривалого спілкування зі звантаженнями, зневаджувачами, куками, застосунками та іншими нацюцюрниками. Зрозумійте, український інтерфейс потрібен мені не для вправ з української мови (як гадаєте, я знаю її добре?), не для демонстрації мовного патріотизму (я українець, усе життя розмовляю українською мовою, живучи в на 2/3 російськомовному місті — кому й що я маю доводити?), і навіть не для розширення свідомості (хоча це можливо, вірю). Якщо я обираю українську мову програми, то здебільшого сподіваюсь отримати інформацію мовою, яку я розумітиму не гірше, а краще, ніж англійську чи російську. Ця мова має бути простою й зрозумілою, як думка в голові, тоді як типовий сучасний переклад здебільшого вимагає додаткового вивчення мови.

Ні, йдеться не про те, що мови перекладів я не розумію. Будь-який неологізм можна зрозуміти з контексту. Навіть якщо текст складається з неологізмів повністю, його зміст інтуїтивно можна вибудувати — просто це коштуватиме більших зусиль свідомості. «Був смажень, і швимкі яски спіралили в кружві...» Якщо ви читали «Алісу в Задзеркаллі», то, мабуть, пригадуєте, як гарно цю маячню було згодом розтлумачено. Біда лише в тому, що нам доводиться виловлювати цих швимких ясок не лише в художніх творах, а й у програмах чи технічних текстах, які мають суто практичний застосунок. Щось ми розуміємо майже миттєво, про щось можемо здогадатися з контексту, на щось інше тратимо деякий час, щоб зрозуміти, а дещо взагалі йде повз нашу свідомість, не маючи змоги викликати прямі асоціації. В найгіршому випадку, ми розуміємо сказане хибно. Але кого це турбує? Кожен перекладач дотримується думки: «коли я кажу слово, воно означає саме те, що я маю на увазі». Навіть якщо це слово не має аналогів у мові за межами черепної коробки автора перекладу.

Але так, більшість неологізмів ми розуміємо, доклавши деяких зусиль. Ми очікуємо інформації в чистому вигляді — натомість отримуємо ребуси (здебільшого нескладні — але ребуси). Навіть якщо йдеться про якесь невинне «звантаження» — недолуге пристосування існуючого слова до поняття, протилежного йому. Уявіть російську локаль зі словом «сгрузка». Або англійську — з «inload». Що, важко уявити? Ну так отож. Російського перекладача, мабуть, вже б розшматували за таке свавільне поводження з мовою Пушкіна і Леніна, англійський же не зміг би продати своє творіння з мовою, так схожою на англійську. Український перекладач в аналогічній ситуації отримує дозу дифірамбів від шанувальників усього аби-українського. Обов'язково знайдеться якийсь шизонутий філолог, незнайомий з існуючою українською технічною термінологією, який навіть побачить у таких мовних викрутасах ознаки творення цієї термінології. Байдуже, що перекладач може й сам ледве володіти мовою і просто переживати підлітковий спалах патріотизму. Чомусь ми думаємо, що українізатори роблять нам послугу, навіть якщо ця послуга — ведмежа...

Власне, українізатори ПЗ — це певна субкультура. Зі своїми субкультурними стереотипами й субкультурним сленгом, який вони чомусь вважають літературним еталоном. Байдуже, що понад 90% носіїв мови, знайомих з комп'ютером, в житті б не назвали б свій броузер оглядачем Тенет — «а ми так називатимемо, ми їх усіх перевчимо». Ідіоти. На що вони сподіваються? Та їніми тенетолазами нормальний носій мови буде користуватися лише з адміністративного примусу, чого протягом найближчих 5 років не буде точно, та й пізніше малоймовірно. Люди зі схожим способом мислення ВЖЕ загидили україський розділ Вікіпедії так, що негуманітарій туди зазирає лише випадково і точно не для пошуку корисної інформації. Щоб правильно зрозуміти деякі статті, треба забути українську мову й почати вчити її з нуля.

Колись хтось розумний сказав, що рідну мову доводиться вчити все життя. А потім хтось не надто розумний, зате хитрий, використав цю мудрість для виправдання власної перекладацької бездарності, відсутності мовного чуття, неспроможності підібрати існуючі слова так, щоб вони щось означали. Щоб зрозуміти мову нездар і невігласів, її справді доводиться вчити — але чи такою є насправді наша рідна мова?

Автор: Python. Опубліковано 07 вересня 2011 10:50
Категорії: Мова, Паранойя