ЦеНеБлог

Вони не посміють?

« Прогрес, карго-культ і технології, якими ми «володіємо» | | Про затемнення Вікіпедії, екс-юей та радіочіпи в головах »

24 січня 2012

Вони не посміють?

Чергове збурення навколо так званого «авторського права» змусило мене повернутись до кола тем, які я тут позначив як «кіберсоціалізм». З одного боку, я, звичайно, розумію, що будь-які антипіратські дії завжди викликають протидію, пірати еволюціонують, знаходять нові лазівки і т.п. Але, з іншого, існує й технічна можливість для можновладців, що мріють про тотальний контроль і людей з радіочіпами, втілити в життя принаймні частину своїх фантазій. Що я маю на увазі? Ну, наприклад, що їм заважає законодавчо заборонити інтернет-провайдерам надавати клієнтами якісь послуги, окрім доступу до http, електронної пошти і, можливо, ще пари служб? Вони не посміють? Якщо захочуть — посміють, ми самі їм надали для цього всі необхідні повноваження.

І справа не тільки в тому, що нинішня влада особисто мені й багатьом моїм землякам глибоко несимпатична. Був би пан Ю. чи пані Ю. замість пана Я. — щось би змінилось? Аніскілечки. Чому? Як мінімум, тому, що ми вибираємо не найкращого правителя з найкращих, а лише найменш неприйнятного з доступних, тоді як набір доступних кандидатів завжди обмежений. Ми бачили й бачимо одних і тих же людей що в 2004, що в 2012 — членів владного клубу, який займає нині приблизно ту ж нішу, що й вища аристократія пару сотень років тому. А аристократи, як відомо, не мають прямої зацікавленості в реалізації прав простих смердів — навіть виборче право не робить їх зацікавленими в цьому, адже є безліч способів змусити виборців зробити той вибір, який вони самі значною мірою не схвалюють. Скажу більше: неконтрольована свобода інформації не йде владному клубові на користь, адже дозволяє стороннім особам прийти до влади, посунувши його нинішній склад з насиджених місць.

Зрештою, забезпечення віртуальних свобод не згадувалось у передвиборчій програмі жодного з політиків. Вони не зобов'язувались — тож які до них можуть бути претензії? А отже, година Г, коли всі ми будемо змушені користуватись інтернетом виключно через 80-й порт з державним фаєрволом, може настати в будь-який день. Зрозуміло, що це призведе до значних технічних проблем, падіння швидкості інтернет-зв'язку, а разом з торентами та іншими файлообмінними p2p-мережами закриється й скайп. Кого це хвилює? Замість скайпа користуйтесь мобілкою й радійте новим тарифним планам з рингтонами (ліцензіямінхрумзв'язкудвадвадванульнультривісім). Хто ви такі, щоб вирішувати? В нашй країні коритувачі інтернету — все ще меншість, причому, меншість без власної громадянської позиції. Та й за кордоном мені згадується лише маргінальна шведська партія піратів — в решті випадків інтернеси середньостатистичного інтернет-користувача засовуються самі знаєте на яке місце.

Зрештою, безглуздо звинувачувати в усіх бідах лише наших князьків, які поводять себе не як обрані представники свого народу, а як васали чужих царів. До американських законодавчих ініціатив, які спричинили цей галас, вони не мають анінайменшого стосунку — біда лише в тому, що й нас ця хвиля може зачепити. Все, що відбувається й відбуватиметься в нас, бере свій початок у супердержавах. Антипіратські закони США рано чи пізно реінкарнують у країнах ЄС і з деякою затримкою в нас — наприклад, їх доведеться прийняти, щоб отримати чергову дозу кредитів. Навіть якщо кредитором буде не західний світ, а Росія чи Китай, щось мені підказує, що серед умов надання фінансової допомоги від них також цілком може фігурувати «боротьба проти кіберзлочинності», закриття «екстремістських сайтів» і т.п.. Сумно все це…

Коротше, що робити?

Нема такого поняття, як «не посміють» — є лише «не зможуть». Наприклад, не зможуть запроторити до в'язниці половину населення країни за порушення «антипіратських законів». А отже, необхідно, щоб комп'ютер був загальнодоступним, як телефон чи зомбоящик, а зв'язок між двома довільно взятими машинами міг відбуватись без участі держави чи організації, залежної від держави. Якщо парк старих невикористовуваних комп'ютерів розподілити серед тих, хто їх не має, кількість комп'ютеризованих громадян може зрости в декілька разів — можливо навіть, досягне більшості. Чому саме комп'ютери, а не, скажімо, веб-броузер у кожній мобілці? Тому що нам потрібен зовсім не веб-сервіс від провайдера, який надто легко піддається централізованому контролю. Комп'ютери легко об'єднуються в локальну мережу (в найпростішму випадку, кабель, протягнутий від комп'ютера до комп'ютера сусіда, вже є мережею, а в часи широкого розповсюдження вайфай навіть стіни для кабелів довбати не треба), менші мережі також можуть з'єднуватись між собою в більші. Такій мережі зовсім необов'язково з'єднуватися з центральним сервером, а тому централізований контроль за нею здійснити важко. В найпростішому випадку, будь-який комп'ютер у ній може працювати як веб-сервер, але перспективнішим мені здається шлях побудови децентралізованих пірингових мереж. Те, що я пропоную, відоме як даркнет — «темна» мережа, закрита для зовнішнього контролю.

Головна складність у тому, щоб зробити цю мережу масовою й забезпечити прийнятну швидкість зв'язку між її частинами. Протягнути кабель до сусіда — дрібниця, тоді як з'єднати подібним чином пару сусідніх будинків — вже проблема, з якою навіть офіційно зареєстрованому інтернет-провайдеру важко впоратись. Коротше, ті учасники локальної мережі, що візьмуть на себе зовнішній зв'язок, будуть змушені шукати якийсь вихід із цієї ситуації. Це не рахуючи додатквого навантаження на їхні комп'ютери — адже їм доведеться перекачувати більше трафіку, ніж решті. А отже, чим більша кількість людей візьме на себе такі обов'язки, тим краще. Варіантом, звичйно, може бути передача зашифрованих блоків інформації через легальні канали інтернету, але, як ми бачимо, надійність цих каналів є занадто низькою.

Починати діяти треба вже, доки це можливо. Діяти тихо й без зайвого галасу, уникаючи прямих конфліктів з владою, але діяти. Наскільки це реально? Не знаю. Час покаже, чи достатньо ми готові до протидії. Можливо, ми взагалі не заслуговуємо на те, щоб отримувати інформацію, і наша місія в цьому житті — лише годувати панів і не ображатися, коли вони нам чогось не дозволяють.

P.S. Коли писав цей текст, ознак активних дій української влади ще не було помітно. Однак, сьогоднішнє закриття EX.UA нескладно було передбачити — питання лише в тому, коли. Що я можу сказати з цього приводу... Як мінмум, відновити роботу цього ресурсу буде вже вкотре складно: хоч ex.ua і працював у режимі гібридного торент-трекера/файлообмінника, його торент-функція не користувалась особливою популярністю, використання цього ресурсу як трекера ніяк особливо не заохочувалось, а скачати ж без усіляких там торентів простіше. Це дві різні моделі діяльності користувача: скачав-подивився-стер і скачав-подивився-лишив роздавати. Навіть якщо, уявімо, копія бази даних з усіма торентами десь збереглася, і ресурс спробують відновити в вигляді торента на іншому хостингу і з іншим ім’ям, маю сумнів, що повна копія вмісту двохсот серверів справді є на дисках користувачів (а дехто навіть використовував файлообмінник як оснвне місце зберігання своїх файлів). Існує лише одне надійне місце зберігання файлів: ваш диск. Змиріться з цим.

Автор: Python. Опубліковано 24 січня 2012 19:23
Змінено 31 січня 2012 19:20
Категорії: Інтернет, Кіберсоціалізм, Майбутнє, Паранойя, Соціум