ЦеНеБлог

Про затемнення Вікіпедії, екс-юей та радіочіпи в головах

« Вони не посміють? | | Парне програмування для команди з одного програміста »

04 лютого 2012

Про затемнення Вікіпедії, екс-юей та радіочіпи в головах

Українською онлайн-спільнотою, як і будь-яким іншим натовпом, дуже легко маніпулювати. Коли EX.ua закрили, всі ми з жахом усвідомили, що глобальний сопець і піпець докотився і до нас, і пітьма, яку несло із собою закриття західних файлообмінників і про яку нагадувала чорна сторінка протестуючої Вікіпедії, нарешті почала охоплювати й нашу країну. Коли ж через пару днів з'ясувалось, що все це лише брудні ігри брудних олігархів, щоб прибрати до рук ласий шматочок українського інету, і закритий сайт знов запрацював, всі ми зраділи й заспокоїлись: це пани між собою чубляться, нас же це ніяк не стосуються. Шара повернулась — ура, товариші!

Виходить, натовп українських користувачів, що закидав нескінченними пінгами сайт МВС, робив це просто щоб повернути шару? Загалом, так і є, хоч це й тупо. Тільки ось не все так просто. Уявімо, що новий власник вирішить через місяць таки прикрити ваше улюблене файлосховище й зробити редирект з нього на головну сторінку студії 1+1. Гарантую, що ніяких протестних дій у цьому випадку не буде. Бо... кого тоді ДДоСити?..

А тепер питання: проти чого протестувала Вікіпедія? Зовсім не проти заборони копіювати контрафактний інформаційний продукт — самі вікіпедисти свято дотримуються цієї заборони, і на вікі легше знайти легальну порнографію, ніж якесь зображення чи статтю з неправильно прописаною ліцензією. Ключовим питанням було право держави втручатись у цей процес, можливість введення цензури інтернету. Вікіпедія, Гугл та інші з цієї групи бояться, що після Великого Китайського Фаєрволу на нашій планеті з'являться аналогічні інформаційні стіни у США та решті світу, і боротьба з піратством — надзвичайно зручний привід для цього в країнах, де приватна власність є однією з базових цінностей. Гугл знає з власного досвіду: не так вже й важко ці стіни спорудити...

Власне кажучи, згадане українське шаросховище вже й так обладнане стіною: на ЕХ.иа зайти з-за меж України неможливо. Це виключає можливість використання його для інформаційних воєн за межами нашої країни. Лишилось тільки зробити так, щоб цей ресурс було неможливо спрямувати проти місцевої владної верхівки. Зроблено! Попередні власники були просто підприємцями — типовими середніми пострадянськими бізнесменами з бандикуватими манерами, на яких можна було періодично насилати міліцію та податкову інспекцію. Новий власник — олігарх, що входить нинішнього владного клубу. А отже, він має всі можливості вилучати сумнівні з точки зору влади матеріали, а тих, хто їх розмістив, передавати разом з айпішником до рук МВС. Місію виконано. Ну а боротьба з піратством — діло десяте. Нащо державі ламати відлагоджену систему централізованого контрольованого обміну шарою, яка тепер, фактично, в її руках? Стрибайте й радійте: шара не зникне — просто стане дещо більш фільтрованою. І ще, для недержавних файлообмінників та трекерів небезпека закриття не зникла, але кому вони потрібні?..

На жаль, усе вказує на те, що світ збирається оточити себе подібними фільтрами. Не забуваймо: будь-яка держава — в першу чергу, насильницький контролюючий апарат, і вже потім люди, які цьому апаратові служать, платять податки, виконують закони. Якщо відносини між двома державами ідеальні, чи зацікавлена держава А, щоб владний клуб держави В повністю змінився? Звичайно ж, ні: невідомо, як складуться відносини з новою зміною. У свою чергу, владна верхівка не зацікавлена, щоб її змінили, особливо якщо ця зміна відбудеться не без іноземної допомоги — військової чи інформаційної (ось для чого потрібні фільтри). Часи демкратичної роздробленості минають — чекайте на централізовану демократію. Будь-який соціальний лад завжди доходив до централізації, що супроводжувалася розквітом та остаточним занепадом. Схоже, демократія — не виняток. Централізованість зовсім не означає введення формальної однопартійності: достатньо, щоб спільнота людей, що мають доступ до влади, була обмеженою. Більше того, простіше й ефективніше розігрувати перед народом спектакль двопартійності, ніж придушувати опозицію, яку до влади не пустили. Закрити шлях простій людині до верхівки влади неважко — для цього досить лише правильно прописати «демократичні» закони, що дають нам купу декларованих прав, але не можливість ними скористатися.

В цих умовах, держава (тобто, правляча каста) може собі дозволити будь-які маніпуляції з нижчими кастами. Хочете, щоб усім рабам встромили в голови антени, і вони були слухняними, як зомбі? Та запросто! Тільки ось у більшості випадків це зайве. Достатньо, щоб раби викнували накази, а як саме це зробити — не має значення. Нащо тратити гроші на дорогі нейротехнології, одночано провокуючи повстання (кому ж хочеться, щоб його кололи в голову?), коли система вже й так працює? Та й раб, який вірить, що він лише підлеглий, свою роботу робить набагато ефективніше. Коротше, не бійтесь нейрочіпів: так, це боляче, але, загалом, ви вже ходите з ними.