ЦеНеБлог

Хтось хоче, щоб ви так думали

« Суржикофобія як форма українофобії | | Знов про суржикофобію »

24 червня 2012

Хтось хоче, щоб ви так думали

Ви мене не чуєте. Вірніше, ви чуєте музику моїх слів і не розумієте їх. Я можу образити вас, принизити, плюнути вам в обличчя (образно, звичайно), писати якісь дурниці, які я сам вважаю маячнею — вам усе одно це подобатиметься. Ви просто думатимете, що я говорю про когось іншого, хто стоїть, мабуть, у вас за спиною. Або звертаюсь до когось конкретного, але не до вас. Або читаю проповіді абстрактному натовпу, частиною якого ви себе чомусь не вважаєте. Просто вас так запрограмували — бачити решту таких, як ви, «бидлом», «сірою масою», що не має з вами нічого спільного. Мабуть, мене запрограмували теж, щоб я думав саме так і писав те, що думаю.

«Запрограмували» зовсім не означає, що персонально вас хтось штрикав голками в голову, посилав струм у комірки вашої пам'яті, прокручував перед вашим носом кіно з набридливим мигтінням у двадцять п'ятому кадрі. Ви — частина натовпу, тому об'єктом програмного впливу є натовп. На нього розраховано все: телевізор, який чомусь випадково у вас є, нудний російський серіал, який ви дивитесь, бо вже почали дивитись, рекламні ролики, що тривають по п'ятнадцять хвилин і змушують вас перемиктися на інший канал, де випадково йдуть новини, які вам глибоко до лампочки, але ви їх дивитесь, бо вас виводять із себе попсові рингтони й дурні голоси, якими вихваляють растішку. Або ні, ви телек не дивитесь, зате навіщось качаєте Хауса з торентів, хоча змістовні серії перевелися ще в поза-позаминулому сезоні, тому паралельно ви підсіли на прон, який качаєте з сайтів з банерами, що запрошують вас, поки файли вантажаться, паралельно помилуватися голою черговою солісткою ВіаГри, яка все одно не гола і взагалі її нема на сайті новин, зате є Тимошенко, Янукович, FEMEN (які роблять свою справу настільки бездарно, що краще вже читати про Януковича), розбавлені новинами про банди віртуальних проституток, яких українська міліція, турбуючись про вашу мораль, арештувала й декілька разів згвалтувала в процесі збирання свідчень, про що не сказано ні слова, але це очевидно... З високою ймовірністю, ви думаєте: «нащо мені ця маячня?!», маєте злизану звідкись «власну думку» про все побачене, і чітко розумієте, що від вас нічого не залежить. Ви не можете «розбачити» те, що побачили, тому переходите в режим «пофіг» — у вас є власне життя, з роботою/навчанням, походами в тренажерку, пивом (реклама пива, до речі, робиться реально круто), парою друзів, яких запрограмовано в ідентичний спосіб, тому з ними можна про щось поговорити. Можливо навіть, ви тримаєтесь осторонь джерел прямого зомбування, таких як телек чи інет, ваша думка формується зі спілкування з живими людьми — тобто, з тих же джерел, але через другі руки. Все просто: кількість масових людських типажів обмежена, і всіх їх можна перепрошити, щоб вони робили те, що роблять, і думали так, як думають. І при цьому щоб вірили в свою унікальність, щоб з гнівом відкинути навіть думку про те, що всі їхні думки — результат зовнішнього впливу. (А власне, результат чого? Інстинктів? Не смішіть, ваші інстинкти вже давно обмежені/сублімовані до рівня, щоб не заважати основному коду, або ж їх використали замість бутлоадера). Яким би не був ваш типаж, кінцева мета вашої програми — діяти так, як захотів програміст, або ж зависнути й не створювати перешкод для роботи програм інших біороботів.

Кому й для чого це треба? Цікаве питання. Це питання остаточно поставило крапку в моїх релігійних пошуках, спробах вірити в надприродне, всемогутніх інопланетян, реінкарнацію і т.д. — просто кому й навіщо потрібно, щоб наші свідомості були безсмертними, а всемогутні істоти допомагали нам? Так ось, кому потрібно, щоб ми думали так, як думаємо? Для яких цілей? І з чого все починалось? Вочевидь, із самого початку ніхто нікого не програмував. А втім, людство вже не пам'ятає часів, коли релігій не було. Будь-яка нова релігія — вірус, що проникає в голови натовпу й змушує всіх дотримуватись певних правил, а також слухатись головного «контактера», через якого до нас приходять «послання з неба». Колись люди справді вірили в це, потім відкрита релігійність вичерпала себе. З'явилися інші засоби впливу на маси: книги, радіо, кіно, телебачення, інтернет. Держава мала можливість втручатись у діяльність більшості з них, тому можна припустити, що за програмним кодом стоїть держава. В теорії, це добре — адже ми самі обираємо владу. Яка нас перепрограмовує, щоб ми знову обрали її чи її союзників, явних чи прихованих. Також існує міжнародна ієрархія «зон впливу». Ми не знаємо, наскільки самостійна кожна держава в цій системі, і чи є самостійні взагалі. Також можна припустити, що глави держав у цій системі є не фактичними лідерами, а лоббістами чиїхось інтересів — адже зміна одного з них на іншого не призводить до кардинальних змін усієї системи, та й переходу до передачі лідерства в спадок ми здебільшого не бачимо (що було б закономірно для ієрархії, що самообирається). Ймовірно, фактичні керівники верхнього рівня якщо й присутні в відкритій демократичній ієрархії, то лише епізодично. Водночас, у їхніх руках є важелі впливу як на владу, так і на інформаційні потоки і т.д. Світом правлять гроші? Можливо. Світом також правлять і ті, хто встановлює правила гри з грошима. Або ж... Світом править сама система, яка еволюціонувала протягом тисячоліть, безжалісно знищуючи нежиттєздатні форми самої себе. Байдуже. Зацікавлених у тому, щоб контролювати свідомості інших, надто багато, щоб ми могли виключити їх усіх. Досить мати відповідь на питання: чи можливо здійснити цей контроль? Думаю, можливо. Наші думки — лише результат аналізу побаченого, почутого, пережитого — досить однотипних речей і значною мірою контрольованих.

Цікаво, яка мета моїх слів? Змусити вас думати? Ну, вам вже й так здається, що ви думаєте. Заразити цією паранойєю? Але ваш розум відкидає все, на чому стоїть штамп «паранойя». Хоча може отримати якесь естетичне задоволення від цих страшилок. Сенс страшилки в тому, щоб дочитати її, закрити й насолоджуватись видимою реальністю з блакитним небом і «несерйозними» реальними проблемами. Питання в іншому: навіщо я це пишу? Звичайно, я можу сказати, що просто вирішив написати щось для різноманітності — перше-ліпше, що спало на думку, бо вже давно нічого не писав. Питання: чому мені прийшла в голову саме ця картина, з владним клубом, який намагається висвердлити вам мозок, з натовпами зомбі, серед яких є читачі цього блогу й навіть я сам? Можливо, кінцевий задум цього — змусити вас думати, що це теж абсурдні дитячі страхи, не звертати на них уваги, жити далі. Або ж системі байдуже, щó там напише якийсь автор якось блога — бо це нічого не змінює.

Справді, що тут є цінного? Автор — людина з неладами в голові, судячи з того, в якому напрямку рухається його життя. Йому завжди не вистачає тих, хто міг би його слухати й чути. Це його найбільший жах: він говорить, і ніхто не намагається зрозуміти його слова — навіть ті, що вдають, ніби чують його. Тому він мовчить увесь час, і вже звик до думки, що так простіше, і взагалі втратив здатність доносити свої ідеї іншим... Втім, досить про моїх тарганів.

Що може бачити людина, замкнена в чотирьох стінах з комп'ютером? Переважно лише те, що лежить у комп'ютері. Покласти туди все необхідне навіть простіше: результат гуглопошуку не такий вже й некерований, усе легко автоматизується... Або книжкова полиця: якщо я пишу українською, з великою ймовірністю, я читав щось із стандартного набору для україномовних. Переклад «Повернення з зірок» Станіслава Лема, наприклад. Чудова книжка, що розповідає про контрольоване «бетризоване» людство. Типова ідея: знищення емоцій означатиме якщо не тотальний контроль над людством, то значну його деградацію, навіть у світі супертехнологій (а хоча, з іншого боку, що в контрольованості поганого?). Звідси хибний висновок: якщо нас захочуть «перепрошити», це обов'язково виглядатиме як масова вакцинація чи лоботомія. Хибний — бо емоційний апарат людини нічим не заважає контролювати нас: він настільки примітивний, що передбачити всі його можливі реакції нескладно, а наші органи чуттів настільки потужні, що просто нема потреби свердлити дірку в голові під іще один порт — ми самі закачеємо через очі й вуха всі необхідні інструкції й почнемо їх виконувати. Досить знати, що ми виникли в результаті хаотичного еволюційного процесу, а тому в нас просто не може бути внутрішнього механізму протидії новій програмі. Але ні, ми думаємо, що перепрошивка буде видимою, болісною й позбавить нас емоцій. Цього не було — отже, нас ніхто не контролює, наші думки — наші власні думки. Ми спокійні й готові прийяти чергову порцію коду.

На що нас запрограмували? Придивіться, прислухайтесь. Ви не помічали, як у різних людей ніби самостійно виникають ідентичні ідеї, ніяк не пов'язані з особистими інтересами самої людини? Наприклад, «От якби нас узяли в ЄС!..». Або: «Мені байдуже, якою мовою говорить людина». Або: «Україна — не місце для негрів». Усе це — скрипти, кожен з яких розрахований на певну групу людей, щоб змусити їх працювати на користь системи чи, навпаки, нейтралізувати їхні зусилля, що суперечать її волі. В даному прикладі, вони підміняють національні почуття українця екзопатріотизмом, пофігізмом чи расизмом — пішак виходить із гри й більше не заважає системі, яка має інші плани (наприклад, інтегрувати його нащадків у якийсь новостворений суперетнос, як проміжний етап злиття людства в єдину націю). Для когось іншого вірусні ідеї будуть іншими — залежить від конкретної групи й кінцевої мети маніпуляції. Ви можете усвідомлювати, що це скрипт, і відкидати його, але, за статистикою, таких, як ви, буде меншість. Ті, хто усвідомили це, могли б щось змінити, якби взаємодіяли між собою — але ні, вони просто не знаходять справжніх однодумців серед фальшивок, наштампованих системою. Якщо ж вони таки оформляться як більш-менш регулярна група, і ця група буде діяти всупереч інтересам системи, система знайде спосіб, як перепрошити чи нейтралізувати її.

Зусилля марні. Ви можете годувати себе казками, ніби можете щось змінити в цьому світі, ніби від вас щось залежить. Але навіть ваше життя — лише один із можливих стандартних шаблонів. Ви чогось досягли в ньому? Отже, система розглядає вас як корисного слугу, що заслуговує на винагороду. Ви не досягли нічого? Або ви системі непотрібні, або система вас просто не передбачила — тому й не підібрала для вас потрібного місця під сонцем. Ви винуватите у всьому себе, своїх батьків, друзів, ворогів, просто випадкових людей, що трапились на вашому шляху. І не бачите всієї картини: за вашими невдачами йде статистика невдач таких, як ви. Ніхто не змовляється персонально проти вас — просто для таких, як ви, передбачена та чи інша реакція.

Ви вже думали зламати систему? Ви не перший.Систему не зламано. Можливо, її б заглючило розмноження унікальних типажів і світоглядів до такої кількості, яку складно контролювати. Чим менше спільного має ваш досвід з досвідом інших людей, тим важче системі передбачити ваше існування. Однак, це означатиме й активну реакцію системи: вас буде відторгнено системою, бо ви — бракована деталь. Якщо кількість таких бракованих деталей досягне критичної маси, можливо, системі доведеться рахуватися з ними, хоча, ймовірно, вона пустить їх на переплавку, поставивши в ситуацію, коли від волі й особистих переконань людини нічого не залежить. По великому рахунку, з системою може боротись лише альтернативна система — тобто, такий же механізм із капіталу, політики й брехні, але інший. Переможець драконів сам стає драконом, досконалішим за свого попередника.

Нема сенсу протидіяти цьому. Або ж просто хтось хоче, щоб ви так думали.

Автор: Python. Опубліковано 24 червня 2012 6:48
Категорії: Паранойя, Соціум, Філософія