ЦеНеБлог

Тема Майдану в українській порнографії

« Єдина країна: а навіщо? | | Не наша війна?!?!?! »

28 червня 2014

Тема Майдану в українській порнографії

Питання, поставлене в заголовку, вкрай цинічне і, до певної міри, абсурдне. Однак, рано чи пізно воно постане, навіть незважаючи на ту дорогу ціну, яку заплатив український народ за свою гідність. У наш час модно використовувати пам'ять загиблих патріотів для виправдання ідей, які їм не могли прийти і в страшному сні (взяти, для прикладу, двомовні ініціативи вже нової влади) — тож, гадаю, розмова про порно так само цілком вписується в тему Майдану.

Власне, що спільного між цими двома речима? Ну, наприклад, і те, й інше зазнавало переслідувань з боку влади — в обох випадках, безуспішно. Але якщо Майдан легалізував себе, коли його вимоги почали виконуватись, то порнографія існувала й існує незалежно від своєї легальності — і не лише як предмет цікавості мільйонів українських користувачів мережі чи привід для закриття infostore.org, а й як один із товарів українського експорту. Трохи погугливши на тему української порнографії, можна з'ясувати, що 1) її виробництво протизаконне, з чого випливає, що 2) україномовного порно не існує (хіба що любительське відео зі студенткою могилянки), а проте 3) українська міліція регулярно викриває то чергову порностудію, то «скайп-бордель», і навіть 4) дехто продовжує працювати в цій галузі на Україні й отримувати прибутки (зрозуміло, заручившись міліцейською «кришею» й маскуючись чи то під росіян, чи то під чехів). Нарешті, 5) Україна є країною-експортером порнозірок (наші дівчата найкращі, так!). Коротше кажучи, українська заборона порнографії зводиться до заборони всього типово українського в українській порнографії, дещо ускладнює зйомки на території України й сприяє криміналізації цього виду мистецтва.

Як не дивно, тема порнографії й Майдану одного разу таки перетнулись, коли одного з харківських активістів спробували притягти до відповідальності за зберігання порно. Цього не могло не статись: українські закони на захист моралі побудовано без урахування реального рівня моральності суспільства, а тому злочинцем в очах правосуддя може стати якщо не кожен користувач мережі, то, принаймні, більшість із них. Як завжди буває в подібних випадках, закон функціонує або як такий собі карт-бланш на випадок, коли дуже хочеться когось посадити, а більш нема за що, або як ефективний інструмент для додаткового фінансування нашої доблесної міліції (див. вище про «кришу»). Порнографія в нашій країні переслідується жорсткіше, ніж проституція — це стосується як продавців послуг, так і споживачів (в випадку проституції, клієнт може зняти дівчину, лишаючись повністю чистими перед законом). Цілком легальним виглядає й стриптиз — навіть дуже відвертий, що, коли б від був відзнятим на камеру, вже відповідав би критеріям «неважкого» порно. Стриптиз є зручним прикриттям для надання сексуальних послуг — така собі вітрина для покупців, і ніякого криміналу — але досить аналогічну «вітрину» розмістити в мережі, як вона автоматично стає чимось злочинно-аморальним.

Щодо реальних норм моралі, Україна насьогодні мало відрізняється від своїх найближчих сусідів (йдеться як про тих, хто західніше від нас, так і більш східних). У той же час, на карті, де позначено легальність цього незручного виду мистецтва в різних країнах, Україна скидається на острів ісламу посеред християнського океану. Можете сміятись, але «непристойне мистецтво» є одним із атрибутів свободи й демократії — вже хоча б тому, що по-справжньому захистити суспільство від цієї напасті неможливо, а закон-картбланш назразок прийнятого в нас несумісний із принципами рівноправності й однакового застосування законів до всіх громадян. Якщо ж копнути глибше в минуле, еротизація супроводжувала будь-які прогресивні суспільні зміни — згадаймо, наприклад, епоху Відродження, коли оголена натура стала об'єктом мистецтва, чи французьку революцію, одним із символів якої стала жінка з оголеними грудьми. Розпад СРСР і процеси, що передували цьому, супроводжувались легалізацією всього, що було доти заборонено, у т.ч., теми сексу в масовій культурі. Навіть Помаранчева революція мала певне відображення в еротичному мистецтві. З Євромайданом пов'язаний хіба що доволі огидний виступ ФЕМЕН з портретом Януковича, гей-компромат на когось із майданівців, голий козак в компанії «Беркута» — коротше, нічого цікавого, тема цицьок не розкрита, цей протест не створив власного символа в еротичній площині (крім, можливо, офіційного кліпу «Воинов света»). У той же час, табуйована тема, позбавлена відображення в формі мистецтва, виливається в форму нецензурщини (справді, чому Путін — хуйло, а не мурло чи ще щось?).

Мені от цікаво: відколи увага суспільства прикута до зовсім інших проблем, назразок сепаратизму на Донбасі та в Криму, чи щось від того зміниться в царині фото та відео на тему статевого життя людини? Ну, з Кримом зрозуміло: опинившись у російському законодавчому полі (де, нагадаю, порнозірка, при бажанні, може не тікати за кордон, а стати відомою співачкою чи телеведучою), півострів має всі шанси стати порноцентром Східної Європи: втративши джерела прибутку в вигляді туристів (у т. ч., й секс-туристів), цей мальовничий край матиме вагомі причини експортувати відносно дорогий товар, для виробництва якого достатньо мати камеру й гарну дівчину. Плюс лагідний теплий клімат і мальовнича природа… Власне кажучи, Крим став відомим своєю порнографією ще в 90-ті, коли дитячі табори стали перекваліфіковуватись на дитячі порностудії. З Криму походить і найвідоміша українська порнозірка Віска (точніше, єдина, що зважилась уголос заявити про себе, стати публічною особою, після чого була змушена переховуватись за кордоном). Тож нам лишається тільки заздрісно облизуватись в очікуванні нових успіхів порностудії «Артек» — є всі умови для її прогресивного розвитку.

Донбас… Чи можлива порнографія в умовах антитерористичної операції? Гадаю, там можливе все, включаючи сцени з убивствами жінок і дітей наприкінці згвалтування. Так, це дикість, але хто зараз реально із цим бореться? І нацгвардія, і сепаратисти переслідують зовсім інші цілі, а ідея наловити «майданутых шлюх», використати їх за призначенням і зарізати так і витає в повітрі… Можливо, з часом вони оговтаються, але хвороблива тяга до BDSM іще довго переслідуватиме край териконів (згадаймо німецький досвід).

Нарешті, «Велика Україна». Очолювана якийсь час спікером-баптистом, що опинився на верхівці влади завдяки глибоко християнському Євромайдану, насьогодні не демонструє якихось хворобливих проявів демократії назразок гей-парадів чи голих протестів (Фемен поїхав ще за диктатури…). У той же час, усім потрібні гроші, а криза, аналогічна кримській, нас також зачепить чи вже зачепила — тобто, стимул до розвитку української порноіндустрії таки існує. Опинившись на перших шпальтах газет, Україна стає брендом — у т.ч., й у цій галузі. Актриси (яких ми експортуємо) вже не соромляться назватися українками — як-не-як, тепер ми відома країна. Міліція від початку Євромайдану має зовсім інші пріоритети (задавити майдан, заховатись від майданівців, допомогти майданівцям захистити рідний край від сепаратистів… — тут уже не до походів по віртуальних борделях). Але їсти треба всім — навіть зашуганим ментам, тож інститут кришування порностудій навряд чи почне раптово згортатись, і доблесна міліція й надалі радуватиме нас радісними рапортами про ліквідацію чергового скайп-борделю, що забув заплатити ренту. А отже, українські актриси продовжуватимуть косити під московитянок та чехинь, і лише переселившись до ситої Європи (можливо, тепер без візи), побіжно згадуватимуть про Ukrainian origins. Тобто, фільмів цього жанру, орієнтованих на україномовного глядача, ми так і не дочекаємось — не лише через проблематичність їх зйомок, а й через неможливість легального придбання їх українськими громадянами.

Єдина радість — оскільки в нас тепер війна, це неминуче скоротить потік секс-туристів. Центри проституції назразок Одеси просто змушені перекваліфікуватись на порноцентри. Для успішного фільму часто потрібні не лише актриси, але й актори — а отже, в будь-якого простого українського хлопця є шанс потрапити в шалений світ нелегального кіно… Мрії…

Це все прикольно, але чого я насправді хочу? Дивитися порно? Маючи доступ до інету, це може собі дозволити кожен (незалежно від віку та статі) без великого ризику потрапити за ґрати — в цій частині, захистити «суспільну мораль» закон неспроможний. Україномовного порно? Декілька років тому поширилась курйозна новина про зйомки порно чи еротики каталанською мовою в рамках урядової програми з підтримки цієї мови (погодьтесь, порно дивиться величезна кількість людей, і ще більша дивиться, але не зізнається, тому використання цього жанру для популяризації бездержавної європейської мови виглядає більш ніж логічно). Звичайно, було б цікаво запозичити позитивний досвід каталонців, аби підтримати українську мову в цей нелегкий час, але вибачте, порно на державній мові не з'явиться, навіть якщо його дозволять: будь-який український інформпродукт (навіть такий!) робиться або для бабусь-пенсіонерок, або з вірою, що ним покористуються іноземці, тож українські порнолюбителі й надалі мастурбуватимуть під вигуки «Yes! Пожалуйста, ещё!» криптоукраїнських актрис. Зрештою, чи має значення мова порно для когось, крім самих учасників зйомок? ;) Цікавіше, звичайно, було б спробувати самому заснувати власну порностудію, запрошувати туди гарних дівчат, яких бачиш щодня на київських вулицях, влаштовувати красиві кастинги й розповсюджувати відео з них за GPL-ліцензією (фінансування здійснюватиметься за краудфандинговою схемою, як переклад фільмів на Hurtom). Фігня полягає в тому, що легалайз такого виду діяльності означатиме наплив конкурентів з буржуїстану, і найкращі з наших кандидаток, завдяки розрекламованому стереотипові про «цивілізованих європейців», набагато охочіше попруться на зйомки якоїсь посередньої, зате європейської, студії (а втім, я теж міг би зобразити іноземний акцент…), тому ми нічого цікавого не побачимо, окрім розмов через перекладача з симпатичними дівчатами й відверто слабкого відео за їх участю. Ще одна фігня — криміналізованість існуючої української порнопромисловості (рука не піднімається назвати це індустрією), узаконення якої лише розв'яже руки сумнівним типам, що вже зробили собі деякий капітал на цьому. «Криміналізованість» означає, що не всі учасниці зйомок роблять це добровільно, частина з них не досягли повноліття і т.д. — секс перед камерою закоханої пари й відзняте на відео згвалтування школярки однаково незаконні й однаково «взаконюються» за допомогою підкилимних угод із правоохоронцями. Легалізація, при вже існуючій криміналізованій системі, не лише зробить законним те, в чому нема нічого явно злочинного, а й дозволить маскувати злочинні дії під легальні.
Коротше кажучи, для приведення української порноіндустрії до бажаного стану потрібна не лише її легалізація, а й правильно організований державний контроль, квоти для української мови в порнофільмах, урядові програми підтримки молодих вітчизняних порностудій, чого, зрозуміло, в найближчій перспективі не станеться.

Це все загальні проблеми — який стосунок вони мають до постмайданівських реалій? Тим більше, ні про яку «легалізацію» поки що не йдеться, не рахуючи примарних надій на загальні слова про свободу та демократію — але, будьмо відверті, гасла про свободу лунають і з владних трибун у КНДР. Після падіння диктатури пішло щось більш схоже на війну, ніж на сексуальну революцію — що нас чекає далі, нова епоха авторитаризму й суворої моралі?.. Хоча декларована кінцева ціль — Європа — наводить на протилежні думки: суспільна мораль легко прогинається під економічні реалії, частиною яких є й європейська секс-індустрія. Цікаво, якщо європейські свободи йдуть в одному пакеті з європейською розпустою, то чи приймемо ми їх, чи відкинемо і розпусту, і свободу? Нагадаю, міжнародним борделем ми стали ще задовго до Євромайдану.

Автор: Python. Опубліковано 28 червня 2014 22:27
Змінено 01 січня 2015 20:42
Категорії: Соціум