ЦеНеБлог

Соціум

11 вересня 2014

Не наша війна?!?!?!

Чесно кажучи, мене ніколи не приваблювала служба в армії, від якої я свого часу успішно відкосив. Тоді, в мирний час, слова про захист Батьківщини здавались чимось абстрактним, дуже далеким від реальності. Справді, що може бути спільного між безпекою України й безцільною муштрою чи, скажімо, будівництвом генеральських дач, і чим Вітчизні допоможе участь у цьому процесі ще одного задохлика назразок мене? Але це було тоді — нині ж нормою стало бачити в солдаті героя. Збирати гроші на бронежилети бійцям та на медикаменти для їх лікування. З почестями зустрічати солдатів, що повернулись із зони боїв, та з почестями ховати тих, хто не зміг повернутись живим. Відстоювати честь України у фейсбуці та вконтакті і радити тим, хто надто енергійно це робить, записатись у якийсь із добровольчих батальйонів. Але ні, ні, і ще раз ні — ми не готові всією багатомільйонною українською масою ринутись на Донбас і голіруч боронити рідні Донецьк і Луганськ від терористів. Чому? Ну добре, погодьтесь, вам зразу різонуло слух слово «рідні». А тепер поговорімо про те, чому воно вам різонуло.

Читати далі...

Автор: Python. Опубліковано 11 вересня 2014 11:25
Категорії: Соціум

28 червня 2014

Тема Майдану в українській порнографії

Питання, поставлене в заголовку, вкрай цинічне і, до певної міри, абсурдне. Однак, рано чи пізно воно постане, навіть незважаючи на ту дорогу ціну, яку заплатив український народ за свою гідність. У наш час модно використовувати пам'ять загиблих патріотів для виправдання ідей, які їм не могли прийти і в страшному сні (взяти, для прикладу, двомовні ініціативи вже нової влади) — тож, гадаю, розмова про порно так само цілком вписується в тему Майдану.

Власне, що спільного між цими двома речима? Ну, наприклад, і те, й інше зазнавало переслідувань з боку влади — в обох випадках, безуспішно. Але якщо Майдан легалізував себе, коли його вимоги почали виконуватись, то порнографія існувала й існує незалежно від своєї легальності — і не лише як предмет цікавості мільйонів українських користувачів мережі чи привід для закриття infostore.org, а й як один із товарів українського експорту.

Читати далі...

Автор: Python. Опубліковано 28 червня 2014 22:27
Змінено 01 січня 2015 20:42
Категорії: Соціум

24 червня 2012

Хтось хоче, щоб ви так думали

Ви мене не чуєте. Вірніше, ви чуєте музику моїх слів і не розумієте їх. Я можу образити вас, принизити, плюнути вам в обличчя (образно, звичайно), писати якісь дурниці, які я сам вважаю маячнею — вам усе одно це подобатиметься. Ви просто думатимете, що я говорю про когось іншого, хто стоїть, мабуть, у вас за спиною. Або звертаюсь до когось конкретного, але не до вас. Або читаю проповіді абстрактному натовпу, частиною якого ви себе чомусь не вважаєте. Просто вас так запрограмували — бачити решту таких, як ви, «бидлом», «сірою масою», що не має з вами нічого спільного. Мабуть, мене запрограмували теж, щоб я думав саме так і писав те, що думаю.

Читати далі...

Автор: Python. Опубліковано 24 червня 2012 6:48
Категорії: Паранойя, Соціум, Філософія

20 травня 2012

Суржикофобія як форма українофобії

Протягом останніх двох десятиліть у свідомості українців укорінилась думка: чи не найбільшою загрозою для існування української мови є суржик. Безумовно, суржик є безпосереднім наслідком радянської русифікації, а володіння цією формою української мови полегшує засвоєння російської мови. Однак, далеко не всі усвідомлюють, що й боротьба проти суржику є об'єктивною загрозою для української мови.

Поясню свою думку. Суржик, як би ми до нього не ставились, не є якоюсь третьою мовою чи безсистемною мішаниною. Це українська мова — в такій же мірі, як російське просторіччя є російською мовою, а кокні — англійською. У той же час боротьба проти суржику далеко не завжди є боротьбою за українську мову — альтернативою йому цілком може бути й російська. В такому разі, проти чого НАСПРАВДІ борються суржикоборці? Правильно, проти української мови.

Читати далі...

Автор: Python. Опубліковано 20 травня 2012 4:48
Змінено 10 липня 2012 11:52
Категорії: Мова, Соціум

04 лютого 2012

Про затемнення Вікіпедії, екс-юей та радіочіпи в головах

Українською онлайн-спільнотою, як і будь-яким іншим натовпом, дуже легко маніпулювати. Коли EX.ua закрили, всі ми з жахом усвідомили, що глобальний сопець і піпець докотився і до нас, і пітьма, яку несло із собою закриття західних файлообмінників і про яку нагадувала чорна сторінка протестуючої Вікіпедії, нарешті почала охоплювати й нашу країну. Коли ж через пару днів з'ясувалось, що все це лише брудні ігри брудних олігархів, щоб прибрати до рук ласий шматочок українського інету, і закритий сайт знов запрацював, всі ми зраділи й заспокоїлись: це пани між собою чубляться, нас же це ніяк не стосуються. Шара повернулась — ура, товариші!

Читати далі...

24 січня 2012

Вони не посміють?

Чергове збурення навколо так званого «авторського права» змусило мене повернутись до кола тем, які я тут позначив як «кіберсоціалізм». З одного боку, я, звичайно, розумію, що будь-які антипіратські дії завжди викликають протидію, пірати еволюціонують, знаходять нові лазівки і т.п. Але, з іншого, існує й технічна можливість для можновладців, що мріють про тотальний контроль і людей з радіочіпами, втілити в життя принаймні частину своїх фантазій. Що я маю на увазі? Ну, наприклад, що їм заважає законодавчо заборонити інтернет-провайдерам надавати клієнтами якісь послуги, окрім доступу до http, електронної пошти і, можливо, ще пари служб? Вони не посміють? Якщо захочуть — посміють, ми самі їм надали для цього всі необхідні повноваження.

Читати далі...

Автор: Python. Опубліковано 24 січня 2012 19:23
Змінено 31 січня 2012 19:20
Категорії: Інтернет, Кіберсоціалізм, Майбутнє, Паранойя, Соціум

13 грудня 2011

Прогрес, карго-культ і технології, якими ми «володіємо»

Давно я нічого не писав на цю тему. Та й, власне, що про це писати, окрім банальних очевидних речей? Вся суть — у заголовку.

Отже, яке ми маємо відношення до прогресу людства? Відповідь очевидна: приблизно таке ж, як мали індіанці, яким білі друзі продавали вогнепальну зброю. Відірвіть свій погляд від монітора й подивіться навкруги: що з того, що є навколо вас, ви б змогли виготовити самостійно?

Читати далі...

24 листопада 2011

Маркер групи, або Хто не з нами, того я з'їм

Для чого солдатам чи міліціонерам потрібна уніформа? Справа не в тому, що вона дешева, красива, зручна й допомагає їм ухилятися від куль. Зовсім ні. У своїй власній одежі людина здебільшого почувається краще, ніж у робочому однострої, та й державі економія. Справжня функція уніформи — можливість відрізнити «своїх» від «чужих» на полі бою, або ж (у випадку міліції) можливість візуально відрізнити охоронців суспільного порядку від бандитів (що не завжди просто). Ворогуючі банди також часто намагаються ввести якісь свої знаки розрізнення, щоб розпізнати своїх (хоч це й порушує конспіративність їх злочинного стилю життя). Це може бути як деталь одягу, так і будь-який інший таємний знак. Зрештою, «бандити» також маркують себе як суспільна формація, щоб відрізнятись від інших каст (одяг, зачіска, жаргон).

Читати далі...

Автор: Python. Опубліковано 24 листопада 2011 2:54
Категорії: Мова, Соціум

16 жовтня 2011

Ідіть нафіг. Я живу за київським часом

Хоча ВР скасувала своє абсурдне рішення, і цей крик душі втратив актуальність незабаром після публікації, залишу його на випадок, якщо там нагорі знов передумають…

Читати далі...

Автор: Python. Опубліковано 16 жовтня 2011 3:26
Змінено 27 жовтня 2011 9:04
Категорії: Соціум

23 травня 2011

Картопляні кодери — нова модель виживання

Питання: чому українські селяни не працюють в інтернеті? Чому до цього часу програміст — професія виключно міських жителів?
Відповідь проста: село ще не інтернетизувалось як слід. Але, судячи з темпів омобілення, цей час уже не за горами. Інтернет у селах вже є — залишилось заповнити його працівниками. Доки оплата мережі (разом з витратами в процесі пошуку роботи) перевищуватиме можливий заробіток за її допомогою, доти розмови про селян-програмістів сприйматимуться як анекдот про підводний човен у степах України. Але рано чи пізно цей бар'єр буде подолано.

Робота з комп'ютером — скоріш індивідуальна трудова діяльність, ніж колективна. Тут нема доменних печей чи конвеєрів, за якими мусять наглядати десятки й сотні робітників. Багато відомих програмних продуктів — результат творчості програмістів-одинаків чи невеликих груп програмістів. Крім того, мережа, як відомо, з'єднує людей, а тому необхідність щодня долати шлях від дому до офісу і бути присутнім на роботі особисто — вже неактуальна навіть для великих софтверних компаній.

Тепер погляньмо на селян. Робота селянина важка й брудна, але при цьому низькооплачувана і значною мірою сезонна. Іншими словами, у селянина є і потреба, і можливість поєднувати сільську працю з додатковим заробітком у вільний час. Колись такою формою заробітку було виробництво пряжі та шиття, доки селян звідти не потіснили мануфактури і сучасна легка промисловість. Таким чином, досвід несільської індивідуальної праці селян в історії існував. Ще один варіант — заробітчанство, скажімо, на будівельних роботах у великих містах та за кордоном. На відміну від індивідуальної трудової діяльності, заробітчанство потребує виїздів, тривалої відсутності вдома, що не є добре. Чи може робота в інтернеті стати альтернативою такому наймитуванню?

Читати далі...

Автор: Python. Опубліковано 23 травня 2011 16:29
Змінено 12 червня 2011 13:57
Категорії: Інтернет, Кіберсоціалізм, Соціум

23 березня 2011

Феномен українського патріотизму

Кожна країна має свою форму політкоректності. І якщо білим американцям має бути соромно за те, що вони білі, то українська політкоректність вимагає відчувати сором за любов до України. Іншими словами, за патріотизм.

У більшості країн, де таке явище, як патріотизм, існує, його намагається монополізувати держава. І справа не тільки в тому, що партія влади хоче закріпитись на троні — певний мінімум патріотизму підтримує кожна політична партія по-справжньому демократичної країни. Насправді неконтрольований патріотизм може перейти у форми, що становлять небезпеку для самої держави. На жаль, наша держава надто юна для розуміння цього.

Держава постійно намагається чимось підмінити український патріотизм.

Читати далі...

Автор: Python. Опубліковано 23 березня 2011 6:01
Змінено 25 квітня 2011 12:45
Категорії: Мова, Паранойя, Соціум, Філософія

13 жовтня 2010

Принцип невода

З попереднього повідомлення можна було зробити висновок, що самоізоляція — панацея від усіх бід. Ні — панацеї не існує. Кожна хвороба має свої ліки, і вживання їх без рецепту робить із них отруту.

Уявімо, що Америка закрила свої кордони для навколишнього світу. Чи змогла б вона вибудувати себе такою, як зараз? Звісно ж, ні. З самого початку свого існування Сполучені Штати відчували дефіцит людських ресурсів. Місцеве корінне населення цим ресурсом не було: індіанці жили своїм життям і не мали особливого бажання інтегруватись у соціум європейських колонізаторів, а ті, в свою чергу, не приймали й їх. Дружба між новоприбулими американцями та індіанцями здебільшого обмежувалась торгівлею, чомусь завжди вигіднішою для блідолицих. Частіше ж їх взаємини були більш схожими на війну, в якій технологічно більш продвинуті блідолиці здебільшого перемагали. Щоб забезпечити ці перемоги, молодій державі потрібна була не лише зброя, а й руки, що її тримали, селяни й робітники, що нагодували б і забезпечили всим необхідним солдатів, та й саму зброю треба було або закуповувати (а отже, й продавати товар, щоб мати гроші), або виробляти — все це потребувало людей, людей, людей... Сполучені Штати Америки були відкриті для мігрантів з Європи. Втім, цього виявилось недостатньо для стрімкого зростання американського господарства, тому стали ввозити рабів з Африки. Навіть у війні між Півднем і Північчю можна розгледіти мотив конкуренції за людські ресурси: знищення рабовласництва в південних штатах вивільнило так потрібну північним дешеву робочу силу. США продовжують «імпортувати» людей і в наш час, зосереджуючи особливу увагу на кваліфікованих спеціалістах (мабуть, усі чули про «зелену карту»).

Читати далі...

Автор: Python. Опубліковано 13 жовтня 2010 5:56
Змінено 25 квітня 2011 12:45
Категорії: Соціум, Філософія

29 вересня 2010

Самоізоляція — запорука прогресу?

Один сучасний викладач якось сказав своїм студетам: «Той, хто бажає, щоб українці не знали російської мови — ворог України». Його позицію можна зрозуміти, адже загальнодоступність цієї іноземної мови відкриває нам двері до безмежних потоків інформації — навіщо українцям обмежувати себе в цьому? Але будь-яка істина перевіряється сумнівом — тож давайте перевіримо.

Перш за все, ми стаємо споживачами іноземного інформаційного продукту. Так, це добре — ми розширюємо свої знання. Але так, це погано: ми не маємо об'єктивних причин, щоб створювати свій інформаційний продукт, свої знання, свою науку. Навіщо робити наукові відкриття, якщо ми все одно дізнáємось про них з іноземних джерел? Адже саме так і є. Не намагаючись відкрити істину самостійно, ми не втрачаємо нічого, окрім здатності бути першими хоч у чомусь.

Читати далі...

Автор: Python. Опубліковано 29 вересня 2010 14:53
Змінено 25 квітня 2011 12:45
Категорії: Мова, Соціум, Філософія

« Сирі проекти | | Філософія »